Відлуння радянської доби прокотилося у стінах Національного музею літератури України. На порозі музею гостей зустрічали працівники КДБ у формі, які то підкупом, то погрозами намагалися вивідати у присутніх бодай дещицю потрібної інформації. Презентація проходила в оригінальній формі театралізованого судового засідання за участю акторів київських театрів. Головними звинуваченими у справі стали автори книги «Таємниці письменницьких шухляд» Станіслав Цалик і Пилип Селігей. Трибунал судив обвинувачених за створення ганебного пасквіля на українських письменників радянської доби, звинувачуючи їх у підготовці заколоту серед письменників і підпільних літературних зібраннях, виготовленні і розповсюдженні забороненої літератури. У ролі свідків на суді виступили Валентина Гончар – дружина Олеся Гончара, Марія Євтушенко – онука Остапа Вишні, Ірина Прахова - пасербиця Уласа Самчука. Адвокатом у справі був призначений професор КНУ ім. Т. Шевченка Михайло Наєнко. Всі вони - реальні люди, через життя й серця яких пройшла історія радянської доби. На судовому засіданні демонструвалися унікальні фото- й відеоматеріали, архівні документи, які раніше не оприлюднювалися. В основу книги «Таємниці письменницьких шухляд» покладено майже сто інтерв’ю, зібрання родин літераторів плюс невідомі досі матеріали з архівів, зокрема й колишнього КДБ.
Об’єктом дослідження сучасних письменників став легендарний київський будинок, збудований у 1934 році, що знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького, 68 і носить символічну назву «Роліт» - будинок «робітників літератури». Сьогодні на ньому розміщено 28 меморіальних дошок (рекордна кількість) на честь митців, які в різний час мешкали в ньому. Протягом багатьох років С. Цалик і П. Селігей брали інтерв’ю в носіїв «усної історії» – багаторічних мешканців Роліту та інших людей, які особисто знали героїв книжки, були учасниками або свідками описуваних подій. Загалом автори опитали майже 100 осіб.
У силу певних обставин сталося так, що Бажан і Рильський, Микитенко і Тичина, Яновський і Остап Вишня мешкали під одним дахом, хоча автори іронічно зауважують – «Олександр Дюма не тулився поряд із своїм сучасником Оноре де Бальзаком. Так само Ернест Гемінгвей не мешкав поверхом вище від Джона Стейнбека і не сварився з ним, якщо проривало опалення. Та й жінка Льва Толстого чомусь не позичала сіль у мешканки сусідньої квартири, дружини Федора Достоєвського».
Згодом переваги такого співмешкання оцінить і чекістське відомство – «письменники та їхні родини опинилися під ковпаком чи не цілодобового нагляду сусідів-сексотів – донощиків із літературного середовища».
У 1930-1940-х з будинку «органи» забрали, багатьох навічно – редактора «Літературної газети» Щупака, письменників Кулика, Савченка, Проня, Коваленка, Абчука…
Микола Бажан, як виявилося, невипадково зібрав речі й майже рік спав у штанях, очікуючи арешту. З документів спецслужби тепер відомо, що він проходив як один із керівників неіснуючої «Украинской военной организации». І якби Сталінові не сподобався його переклад поеми Руставелі, доля поета була б сумною, як і тисяч його колег по цеху.
Інший легендарний мешканець будинку Максим Рильський, крім свого таланту та людських чеснот, запам’ятався сусідам як несамовитий джазмен, який вряди-годи влаштовував із друзями надто гучне музикування. А вже після війни пустив у свою розкішну пятикімнатну квартиру зубного лікаря Літфонду Абрама Патлаха, який, з очевидним почуттям гумору, повісив на дверях табличку – «Лікар Патлах. Лікую та вставляю зуби. Дзвонити 1 раз. М. Рильський – дзвонити 2 рази». Ще довго відвідувачі поета лякалися криків із сусідньої кімнати, де лікар рвав зуби.
Любовні пригоди не раз розривали спокій престижного будинку. Наприклад, Павло Тичина спеціально наполіг, щоб йому виділили квартиру № 38, бо в наступній за ліком квартирі вже жила його колишня пасія Валентина, дружина актора з театру ім. Франка Олексія Ватулі. Але, виявилося, що жінка живе не поруч, а поверхом вище! Тоді поет вирішив провернути операцію з обміном житла. Ордер на квартиру мав графік Зиновій Толкачов – його шрифт використано у написі «Ленін» на мавзолеї у Москві. Але обмін не відбувся.
І це - лише мізерна частинка цікавих фактів з детективної історії, яка вже стала предметом обговорення у багатьох літературних середовищах.
Надія СЕНЧИЛО
|
