8 липня Православна церква вшановує пам’ять муромського святого подружжя Петра і Февронії, що жили на рубежі XII-XIII століть. Їх шлюб є зразком християнського шлюбу. Святі Петро і Февронія шанувалися на Русі як заступники подружнього життя. Вважалося, що вони своїми молитвами зводять небесне благословення на подружні пари.
Історія життя Петра і Февронії багато століть існувала у відданнях Муромської землі, де вони жили і де зберігалися їх мощі. З часом справжні події придбали казкові риси, злившись у народній пам’яті з легендами і притчами цього краю. У XVI столітті історію кохання Петра і Февронії детально і барвисто описав у відомій староруській «Повісті про Петре і Февронії» талановитий літератор, широко відомий в епоху Івана Грізного, священик Єрмолай Прегрішний (Еразм). Згідно Житію святих, благовірний князь Петро був другим сином Муромського князя Юрія Володимировича. Він вступив на Муромський престол у 1203 році. За декілька років до княжіння Петро захворів проказою, від якої ніхто не міг його вилікувати. Уві сні князеві було відкрито, що його може зцілити донька бджоляра, селянка Февронія. Февронія була красива, благочестива і добра, до того ж вона була мудрою дівчиною, знала властивості трав і уміла лікувати недуги, її слухалися дикі тварини. Князь полюбив Февронію за її благочестя, мудрість і доброту і дав обітницю одружитися на ній після зцілення. Дівчина зцілила князя, проте він не додержав свого слова. Хвороба поновилася, Февронія знову вилікувала князя, і він одружився на ній.
Після смерті брата Петро успадкував княжіння. Бояри поважали свого князя, але гордовиті боярські дружини не злюбили Февронію, не бажаючи мати правителькою над собою селянку. Бояри зажадали, щоб князь залишив її. Петро, дізнавшись, що його хочуть розлучити з улюбленою дружиною, вважав за краще добровільно відмовитися від влади і багатства та віддалитися разом з нею у вигнання. Петро і Февронія покинули Муром, відпливши на човні по річці Оці. Незабаром у Муромі почалася смута, бояри пересварилися, домагаючись вакантного княжого престолу, пролилася кров. Тоді бояри, що схаменулися, зібрали раду і вирішили запропонувати князю Петру повернутись назад. Князь і княгиня повернулися, і Февронія зуміла заслужити на любов городян. Вони правили довго і щасливо. У похилому віці Петро і Февронія прийняли чернецтво в різних монастирях з іменами Давид та Евфросинія і благали Бога, щоб їм померти в один день, і поховати себе заповідали разом у спеціально приготованій труні з тонкою перегородкою посередині.
Вони померли кожен в своїй келії у один день і годину 8 липня (по старому стилю - 25 червня) 1228 року.
Люди вважали нечестивим ховати в одній труні ченців, тому порушили волю покійних: їх тіла були покладені в різних обителях. Проте, вже наступного дня вони опинилися разом. Двічі їх тіла розносили по різних храмах, але двічі вони дивним чином виявлялися поруч. Так і поховали святе подружжя разом у місті Муромі біля соборної церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Через 300 років після кончини Петро і Февронія були зараховані Святою Православною Церквою до лику святих. Нині мощі святих Петра і Февронії покояться у Свято-Троїцькому жіночому монастирі в Муромі. Цього дня у православних віруючих прийнято, перш за все, відвідувати храми. У своїх молитвах молоді люди просять Бога про велику любов, а люди похилого віку - про родинну злагоду.
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство «Нев’янучий Цвіт»
www.hram.lviv.ua
|
