Тут знаходять спільну мову люди з кардинально різними стилями життя: гламурні „ляльки”, похмурі готи, чорно – рожеві емо й інші середньостатистичні люди поза неформальними або „формальними”(ідеально римується з „нормальними”) спільнотами. Тут особливе життя із спрощеними цінностями: друга легко здобути одним кліком мишки. Зробити з себе супергероя теж без проблем: нафантазуєш такого, що й рідна мама б не впізнала. Напишеш в анкеті улюблені групи або місця покупок чи відпочинку такі, що й не чув зроду і не бував ніколи, лиш чув краєм вуха – і бездоганний імідж модного (крутого, стильного, розумного, дотепного – потрібне підкреслити) забезпечений. Ласкаво просимо у віртуальне життя! Найпопулярніший молодіжний сайт „В контакті” радо вітає вас! Ламаємо стереотипи! У школі вас учили, що дружба перевіряється часом? Та ви геть від життя відстали: один запит з проханням бути другом вирішує проблему, все без зусиль, як табличка множення на одиницю. Я знаю кількох таких „контактозалежних”, що без жалю весь вільний час присвячують улюбленому сайту. Не спати ночами, витратити останні гроші на Інтернет, пропускати пари – все заради „Контакту”. Молоді люди, одержимі ідеєю здобути якнайбільше друзів, додають до почесного списку чи не кожну людину, що має навіть віддалену подібність до тебе, рідного (спільний університет чи школа, народилися в одному і тому ж місяці, дівоче прізвище матері на ту ж саму букву починається). Як просто, виявляється, знаходити друзів: у реалі на це потрібні роки, підкріплені довірою, взаємодопомогою і розумінням, а „контактна” схема значно простіша: пошарив сторінками, знайшов симпатичний фейсик, попросив додати в «друзі»... Кілька банальних запитань про погоду або справи і (ура), новоспечений друг до твоїх послуг! Але чи завжди це - щира й близька людина чи підігнана під стандарти „Контакту” особа, що так же, як і ти, потребує більшої цифри друзів? І крадеться думка: як же дзеркально викривлено розуміють завсідники „Контакту” святе почуття. Вдалий коментар щодо твоєї останньої фотосесії з двома рядками смайликів творить чудеса: друг завойований, рейтинг стрімко зростає, популярність у кишені. То не біда, що половини тих „друзів” ти не знаєш, і велика ймовірність, і не побачиш ніколи „вживу”, але ж шалені цифри красномовно свідчать, що ти далеко не остання персона у „контактній” спільноті. Як, у тебе ще нема двох сотень друзів? Та ти новачок у „Контакті”! Тебе ВЗАГАЛІ немає „В контакті”? А ти - часом не прибулець з іншої планети? І хай це прозвучить як зізнання в убивстві, приголомшливо, як удар чимось важким, але мене „В контакті” не шукайте! Я з друзями (нехай їх у кілька разів менше, ніж у типового прихильника „Контакту”) люблю спілкуватися в реальності, дивитися в очі, а не в монітор, цікавитися їхніми справами тому, що мені справді небайдуже, а не заради того, щоб хтось настрочив тобі смайликів в «онлайні». Наявність двох сотень друзів не обов’язково свідчить про твою мегакомунікабельність, швидше про одержимість „контактним” спілкуванням. Я не закликаю стерти на порох „Контакт”. Просто запитайте себе: хто з двох сотень малознайомих віртуальних друзів вистрибне з монітора на порятунок у важку хвилину? Озирніться навколо: реальних друзів ще ніхто не відміняв. І замість писати повідомлення подрузі, що живе на поверх вище, запросіть її погуляти, наприклад, в парк. Реальний контакт – forever! Ярослава Тимощук