Ми кажемо: «Я кохаю тебе», але що для нас тепер означає ця фраза? Вона стала такою ж буденною, як, наприклад: «Гарно виглядаєш»; «Привіт, як справи….» Чи вкладаємо ми сьогодні у цю фразу її первинний зміст? Ми просто маніпулюємо нею, просто граємося у цікаву для нас гру… Ми повторюємо майже щодня: «Я люблю тебе… Ти моє життя…», але чи розуміємо ми, що насправді говоримо? Хіба не буває так, що, коли нам освідчуються у коханні, ми кажемо: «Я теж кохаю тебе…», хоча самі сумніваємося у власних словах і розуміємо, що в деякій мірі обманюємо, але сказати правду і зробити людині боляче ми не можемо, бо нам здається, що це страшніше… Як часто зараз заради грошей граються у «кохання». Чому для нас сказати «кохаю» зараз так само просто, як і привітатися? Чому ми кидаємо слова на вітер, а потім вони, повертаючись, роблять нам і людям, які нас оточують, боляче? Напевно, на це питання є лише одна відповідь. Нам тяжко зрозуміти, що таке кохання. Ми часто називаємо його ВІЧНИМ, ПЕРШИМ, НЕРОЗДІЛЕНИМ, але як ми не можемо зрозуміти, що НЕ БУВАЄ нерозділеного кохання, є лише двоє людей, які байдужі один одному, а відмінність між ними у тому, що один з них знає це від початку, а інший цього ще не зрозумів… Кохання не може бути однобічним, якщо почуття взаємні, то це вже ближче до істини, але все одно, не факт, що це воно… А так, це не любов, це просто симпатія… Настя Мозгова Фото Світлани Довгенко
|