Люблю тебе щоразу по-новому:
То пристрасно, то ніжно, то без слів.
Люблю в дорозі й на шляху додому,
Так, як любити Єві Бог велів.

Крива життя умить стає стрункою,
Плете рука на аркуші слова,
А я натхненна й радісна тобою,
Я не минула, я жива й нова.

Люблю тебе щоразу по-новому:
Терпляче, щиро, гірко аж до сліз.
А після спалаху, завжди чекаю грому
Так, як чекають виступу на біс.

Стою на сцені, мов на вістрі списа,
І роль моя там полягає в тому,
Щоб гарно, легко, тонко, як актриса,
Любить тебе щоразу по-новому.

КИЇВСЬКА ОСІНЬ

Київська осінь дарує дещицю кохання,
Вривається в душу, ніби зірковий кумир.
Ця київська осінь уперто тримає до рання
Наші думки у стінах бетонних квартир.

Вічно-багряна, тонко оголена леді,
Що так уміло і легко танцює стриптиз
Вдень і вночі, у парку й на асфальтному пледі –
Танець для всіх, тільки зумій роздивись.

Думка за думкою б’ється у замкнених стінах,
Хоче на волю – вирветься, як не крути...
Тільки вже осінь покірно стоїть на колінах,
Київській осені нікуди більше піти.
Надія СЕНЧИЛО