Дорога моя! Як маю тебе величати? Україною-ненькою? Бо для мене значиш так багато і тримаю любов до тебе глибоко в серці, серед найріднішого… Але краще зватиму просто подругою, адже ми - однолітки і от лише зараз починаємо по-справжньому самостійне життя. Знаю, було б гріхом забути про багатовічну українську історію, але тоді нас розділятиме ціле тисячоліття. У такому випадку повстаєш в уяві не інакше, як жінкою похилого віку, що відчула на собі чимало радостей і бід, перемог і розчарувань, злетів і падінь… А так хочеться сьогодні поспілкуватися з тобою, мов з близьким другом.
У нас чимало спільного: обидві достатньо дорослі, обидві відносно юні й обидві в пошуках власного шляху. Відкриваємо нові горизонти, помиляємося, падаємо, підводимося і прямуємо далі. Хто з нас напевно знає, яким виявиться цей шлях у невідомість? Хто може достовірно передбачити, що чекає у майбутньому?.. Прагнемо цілковитої незалежності, але змушені пристосовуватися до обставин і людей, котрі на них впливають. Наша молодість – це ключ до нових можливостей і перспектив, це шанс, який не маємо права проґавити.
Україно! Моя вірна подруго! Звертаючись до тебе, в уяві малюю образ того народу, без якого не можеш бути цілісною. Я – частинка цього народу, і попри все прагну єдиного: щоб кожен українець відчув у собі нерозривний віковий зв’язок з тобою й почувався господарем у власному домі, у власному житті. І нехай у наших молодих серцях ще присутні юнацький максималізм і схильність до романтизму, попри те, що ми в дечомусь сентиментальні, а в чомусь навіть наївні, незважаючи на страх перед невідомим майбуттям, - давай вірити у світлу прийдешність і нести цю віру крізь час. Віра – це сила, що здатна руйнувати стереотипи. А на шляху до успіху нам саме це і потрібно.
Не знаю напевно, чи є така річ, як доля. Схильна вважати, що можемо творити життя своїми ж руками. Але як хочеться вірити в те, що кожен з нас має якесь призначення. Інакше навіщо приходимо у цей світ?.. Твоє призначення – бути величною, щасливою, самодостатньою, впевнено і сміливо крокувати вперед, не оглядаючись у минуле, але завжди пам’ятаючи про нього. Моя ж першочергова місія як українки – допомогти тобі стати такою і в бурхливому океані життів та облич знайти врешті-решт своє власне.
З днем народження, подруго!
З любов’ю і вірою в тебе,
Юля Сабадишина
Фото Світлани Довгенко
|
