Неділя, 24.09.2017, 04:08

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Календар
«  Червень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 669
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Червень » 30 » К.О.Х.А.Н.Н.Я.
15:52
К.О.Х.А.Н.Н.Я.
Вона лежала у ліжку. Переверталася з одного боку на інший. То було холодно, то жарко. Не могла заснути. Дратувало усе: усе до найменших деталей, на душі був неспокій. Щось кликало її, щось немов з усієї сили гатило у двері, хоч навколо була тиша. Ба ні, це щось святіше за тишу: було чути, як легка пелюстка подиху лягала на холодні струни повітря. Надворі падав дощ. Довгі пальці спогадів тягнули назад, намагалися щось показати, змінити. Вони тримали і не хотіли відпускати. У голові один за одним швидко мінялися фрагменти пережитого дня, уся ця маячня… А невблаганний голос мучив холодною нерозбірливою монотонністю. Усе скидалося на божевілля. Вона не хотіла туди. Було лише одне бажання: заснути, провалитися у сон, відпочити…
Але хто дозволить? Мозок змішував усе: мрії, спогади, думки, реальність. І змушував знову і знову переглядати ті картини… Вона знала точно: старенькі двері, які ледь-ледь трималися на завісах, - уже давно зняті, а на їхньому місці зараз красуються нові, броньовані з червоного дерева, із сімома зв’язками ключів, котрі вона старанно зачиняла, особливо на ніч. На них не було ні дзвінка, ні вічка, крізь них неможливо було нічого почути, вони немов створювали вакуум, дбайливо охороняючи її від ТОГО світу.
Так тривало уже довгий час, але тільки не цього разу… Гупання стишилося, здавалося, що нарешті прийшов спокій. Усе, що було чути, – це тихесенька скавуління бездомного цуценяти, маленького, такого незахищеного і нікому непотрібного. В очах блиснули сльози: вона уявляла його, зовсім крихітного, чітко бачила, як він, мокрий і голодний, тремтить від холоду, а важкі краплі крижаного дощу жорстоко б’ють його малесеньке тільце. З кожною секундою, з кожним вдихом, із кожним видихом скавчання ставало дедалі жалісливішим, воно пронизувало кожну клітиночку тіла, пробиралося холодом до кісток. Вона не витримала. Із такою легкістю злетіли усі сім замків, які були тісно замкнені уже довгий час. Важкі двері поволі відсунулися… ЙОГО ОЧІ. Великі, карі, повні смутку очі, так чимось схожі на людські, у них було стільки болю… Хоча ні, таких красивих очей вона ще не бачила… На порозі стояло Воно: таке малюсіньке і нещасне. Руки дбайливо підхопили мокрий, проте теплий клубочок і обережно занесли у квартиру, у ЇЇ СВІТ. Важкі двері знову зачинилися, а кожен із семи замків був добре замкнений на всі оберти.
Так у її житті з’явилося Воно…

Анастасія Мозгова
Фото Світлани Довгенко
Переглядів: 385 | Додав: sasha | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]