Субота, 22.07.2017, 03:52

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Календар
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 664
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Травень » 28 » ІРИНА ОЛЕКСІЇВНА
11:05
ІРИНА ОЛЕКСІЇВНА
Оповідання
Був спекотний літній день. Ігор Базильчук повільно їхав автомобілем по одній із вулиць рідного міста. Десь тут, неподалік площі Слави, мешкала Ірина Олексіївна, його перша вчителька. Уважно роздивляючись навкруги, шукав потрібний будинок. Біля нього колись ще ріс старий горіх. Нарешті Ігор таки знайшов його і зупинився біля дерев’яної хвіртки в тіні старого горіха. Коли відчинив, вона голосно скрипнула, наче попереджала господарів про прихід гостей. Як колись, у четвертому класі.
Заховавши за спину квіти і коробку цукерок, підійшов до дверей і… розхвилювався. Все ж таки не забув він свою Ірину Олексіївну, хоча й проминуло вже стільки років. Змінився, звичайно, але тут, на знайомому подвір’ї, ніби знову став дев’ятилітнім сором’язливим хлопчиком і задумався над тим, як вести себе, що говорити. Зрештою, пересилив себе і натиснув на кнопку дзвінка. Ще раз оглянув свій бездоганний одяг, поправив краватку. На поріг вийшла перша вчителька Ігоря. Вона була майже такою, як він запам’ятав її з шкільних років. Здивовано звівши брови, вмить радістю засвітились її добрі очі.
- Добрий день, Ірино Олексіївно, - привітався і ніяково простягнув квіти. – Ваші улюблені!
На очі їй набігли непрохані сльози, які похапцем стала витирати.
- Не зважай, це від радості, що приїхав, не забув. Заходь будь ласка.
Поставила у вазу квіти і повернулась.
- Як Ви?
- Трохи погіршилось здоров’я, - відповіла, - а так все добре. Колеги телефонують, заходять.
- А мої однокласники?
- Рідко. В кожного своє життя. Але коли приходять – це для мене справжнє свято, - відповіла і почала розпитувати Ігоря про те, як складається його доля.
Їхній клас був останній, який вона навчала, а тепер на заслуженому відпочинку.
- Хочу подякувати за настанови і поради, які Ви давали раніше, - продовжив Ігор. – Вони нам дуже допомогли.
- Дуже рада! Чого ти досяг у житті? – з цікавістю запитала.
Ігор розповів про те, що відбулося з ним після школи. Адже вчителька знала про його захоплення літературою, поезією. Тепер же він був досить відомим письменником в Україні. Поговорили й про інших однокласників.
- Ви всі були мені, як діти. Я раділа за вас, хвилювалась, тому й досі часто думаю про вас. Звісно, бажаю лише всього найкращого, - говорила вчителька. – Мені дуже радісно, коли хтось із вас приходить, чи дає про себе знати.
Вони ще посиділи трохи, поговорили, але час було йти, хоча зовсім не хотілось залишати вчительку знову одну.
Врешті-решт ігор став прощатися. А Ірина Олексіївна подумала, що їм, колишнім учням, вона віддавала все, а натомість просить зовсім небагато, щоб вони згадували іноді про неї і навідувались.
Це Ігор зрозумів тільки тепер.
Автор Віктор МИСЮК

Фото Світлани Довгенко
Переглядів: 357 | Додав: sasha | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]