Субота, 19.08.2017, 13:50

Світ молоді

Інтернет-видання для школярів, студентів та молоді, яка хоче знати все!

Меню сайту
Календар
«  Липень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Реклама
Наше опитування
Що вас найбільше радує з приходом весни?
Всего ответов: 667
Міні-чат
300
Реклама
Коментарі
01.04.2016

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

приветик

12.09.2015

ДІВЧИНА-ЗАГАДКА

прівет

04.05.2015

УКРАЇНСЬКИЙ СОННИК

менi приснилось лелека i чорна лебiдь що це буде

21.04.2015

ПИРЯТИНСЬКИЙ ПЕЙСМЕЙКЕР НА 4 ГОДИНИ

Дуже приємно читати про земляків такі гарні новини. Так тримати, Ярославе!

01.04.2015

ДОБРОВОЛЕЦЬ З ПИРЯТИНА: У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ МЕНІ СПОКІЙНІШЕ, АНІЖ У ТЕПЛІЙ ХАТІ

Ми дякуємо таким чоловікам як Сергій Ящук. Нехай Бог береже їх, а ми будемо молитися за те, щоб вони повернулися до своїх домівок живими і неушкоджени...

Реклама
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Липень » 30 » І дим батьківщини солодкий
15:18
І дим батьківщини солодкий
Оповита молочним маревом дрімає осика, трохи тремтячи від вранішньої прохолоди, кремезний дуб бадьоро і гордовито отряхує дзеркальні краплі роси зі своїх плечей, швиденько перебираючи пальцями-листочками, ліниво розплющують блискучі очі хризантеми, піднімаючи пишні голівки до перших проблисків сонця та здивовано поглядаючи на пожовклу траву. На землю впала м’яка перина туману, і на мить здається, ніби по ще мокрих стеблах зів’ялих квітів волочиться весільна фата. Тиша… Вона ніжно обіймає за плечі, веде незвіданими стежками, порослими невіглаством і забуттям, будить , на диво тверезу, свідомість і дає життя паросткам любові до Батьківщини і до всього, що тебе оточує. Похмура осінь насуплює брови – набігають сірі хмари і великі краплі дощу завзято тарабанять у шибку, ніби намагаються достукатися до серця. Тільки тоді, сидячи біля заплаканого вікна, ти, немов ведмідь у зимову сплячку, впадаєш у меланхолійну задуму, у голову хаотично збігаються, як мурашки у домівку, думки про марно прожиті дні, роки, десятиліття, ти починаєш по-справжньому переосмислювати своє ставлення до всього на світі: до великих подвигів, яскравих плям життя і до дріб’язкових, незначних моментів. Відірвавшись від землі, в стані душевного польоту, відповідаючи на прості запитання, виявляється, що твоє існування – це не що інше, як постійний шалений темп руху до поставлених цілей, сірість і буденність життєвих нюансів, автоматичність дій, потік проблем, вир зустрічей і знайомств, але аж ніяк, не засмічення душі, , на нашу думку, дріб’язковістю, яка насправді є винятковістю із стереотипних поведінкових станів і здатністю бачити в звичайних речах особливе, неповторне, символічне і рідне.
Чи часто ми прислухаємося до того, як після дощу краплі зі стріх будинків і з мокрих листочків падають додолу, напуваючи матінку-землю життєдайною енергією, як дихає рілля навесні, немов захекана корова на пасовищі, і як тяжко вона зітхає під сніговою шубою взимку, як весело дзюрчать струмочки талого снігу, збігаючи з оголених горбків і як, соромлячись слів кохання, перешіптуються кетяги калини, пригорнувшись один до одного, як загадково шарудить опале листя і як шумить діброва , одягнена в смарагдову сукню , як позіхає осінній ліс і виє, мов самотня вовчиця, завірюха? Та і взагалі чули ви щось на кшталт цього? Навряд. А це ж і є наша рідна, українська, солов’їна мова, нехтуючи кожним природним звуком, ми нівелюємо її коштовність, стираємо тонко вирізьблене протягом століть обрамлення мовного діаманту.
Чому люди такі суперечливі істоти? Вони завжди цінують те, що втрачають, і не оберігають того, що мають. Тільки у пекучий час прощання ми помічаємо як біленькою хустиночкою роси квіти втирають свої сльози і як тремтить від переживання осика, все навкруги стає рідним і близьким, воно тримає за руки, виймає серце і зачіпає найтонші струни душі, наспівуючи знайому з дитинства мелодію, ту мелодію, яку матуся мугикала, проводжаючи ночі і зустрічаючи срібні ранки над колискою. Тоді пригадується і свіжий, лукавий та підступний вітерець весни, наповнений ароматами квітучих садів, і спекотний подих літа та його бездонний бірюзовий купол неба, і тиха спокійна хода осені, вслід за якою усі стежечки, де ступали її босі ніжки, цілували жовтаві та багряні листочки, і бадьорий скрип білого снігу сонячного зимового ранку, і зелені коси берізок, і золотаві хвилі достиглих хлібів, і палкі погляди соняшників, і блискучі усмішки качанів кукурудзи, і веселий сміх розлущеної квасолі, і полохливе шарудіння листя під ногами.
Тільки з відстані років чи тисяч кілометрів в людському єстві народжується нестримна жага відчути життя на дотик, запах і смак і людина стає істинним поціновувачем дідівських звичаїв та традицій, патріотом своєї держави.
Батьківщина – це святиня, малесенький куточок на неосяжній планеті, де кожна найдрібніша деталь знайома і важлива, де кожну, навіть найзагубленішу, стежинку можна пройти із заплющеними очима, де навіть жалкучу кропиву хочеться поцілувати в колючі долоні, це те, що ми можемо впізнати у будь-якому разі, навіть за запахом.
Рідна сторона пахне не тільки м’ятою і любистком, чаруючим ароматом маминої черешні, теплим спеченим хлібом (та буханочка робить дива, бо коли ти її пригортаєш до себе, то вона зігріває душу і пробуджує в уяві спогад про чудернацько запнуту бабусеньку з кочергою в руках і ніжними промінчиками усмішки – борознами зморщечок) , а й борщем із сметаною, яка озерцем розливається у полумиску, і парубками – варениками, і пекучим часником, і скаженим хроном, і прокопченим сальцем, і кашкою, звареною в горщику, і свіжою олією, і смаженим насінням, і теплим, що називається «тільки з-під корови», молоком, і злежаними яблуками, і стиглими суницями, і козаками-помідорами, і панами-гарбузами, і солодкими динями, і айстрами, що восени пишаються під вікном, і чебрецем, і жовтесеньким звіробоєм, та навіть полин, пріле листя, жолуді, які завалялися під мокрим листяним покровом, полова з чорною пилюкою, кожне болітце і ставочок, і сіруватий клубок димку, що стовбуром піднімається над покрівлею оселі пахнуть особливо, по-рідному.
Батьківщина – казкова країна, в якій можна скупатися у приємних спогадах, згадати дитинство і шалену молодість, п’янке кохання і вічну дружбу, де кожна травиночка нашіптує тобі «Люблю!», де під кронами дерев ти почуваєш себе, мов під батьківським крилом і пісні пташок, здаються маминою молитвою і благословенням.
Батьківщина – дорогоцінний скарб, оберіг, який завжди залишається у твоєму серці, доки воно б’ється!
Наталія Гончарова
Фото Світлани Довгенко
Переглядів: 647 | Додав: sasha | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]