Ева - з Украни, а Пол - з Великобританії, та вони запевняють, що легко знаходять спільну мову. Вони виконують фольклорну музику, поєднуючи музичні традиції різних народів. Вони цікаві та екзотичні.
"Темні патріки” відвідали дві столиці — Київ і Москву, а тепер зробили невеликий тур по Західній Україні, відвідавши, зокрема, Рівне.
«Як утворився ваш дует – спонтанно і випадково, чи ви багато працювали, щоб цього досягти?»
Ева: Ми познайомилися з Полом близько десяти років тому. Саме тоді, я вважаю, й утворився наш дует. Я грала на академічній бандурі, створювала власні композиції й співала. Він грав на гітарі, губній гармошці й трохи на фортепіано, і теж співав. У нього було благодійне кафе, де могла збиратися молодь, вуличні діти і де ми разом з ним грали й співали. Саме так і лише так ми й спілкувалися кілька місяців, а потім уже почали розмовляти. Ще Пол на першій нашій з ним зустрічі дав мені послухати диски з кельтською музикою. В ті часи це ще була екзотика. А вже потім ми разом подорожували, їздили у фольклорні експедиції, вчилися самотужки та у народних майстрів, музик, співців грати на різних старовинних музичних інструментах та співати. Працювали ми дуже багато й захоплено. Бувало, що днями й ночами. Ми насправді жили музикою, жили в музиці. Та й зараз так...
«А ви з Полом легко знаходите спільну мову? Маю на увазі, у вас різні менталітети, виховання... Чи вас настільки пов’язала музика, що ніяких складнощів стосовно цього не відчуваєте?»
Е: Мабуть, навпаки, ми можемо грати удвох, тому що легко знаходимо спільну мову, інакше це було б неможливо. В Ірландії є традиція старовинного, автентичного співу, що називається Sean nos, коли співає акапела лише одна людина або двоє родичів, тому що такий спів потребує глибокого занурення в себе, справжньої медитиції, а, отже, вдвох можуть співати лише люди, які прекрасно знають, відчувають, розуміють одне одного. В нас щось на кшалт цього. Те, що у нас із Полом є спільного – це жага до пізнання нового. Ми обоє сприймаємо оточуючий світ зовсім по-дитячому, захоплюючись різноманітними музичними інструментами, культурами, мовами, новими знайомствами з цікавами людьми, природою, мистецтвом взагалі, всім-всім, що існує у цьому світі. Тому різні менталітети й виховання не стають нам на заваді. Кожен з нас змінюється, пізнаючи щось нове, й радо розширює свій кругозір.
«Розкажіть про свої останні відкриття – у музиці, літературі, культурі загалом?»
Е: Справжнє відкриття для мене – це карело-фінський епос «Калевала» та вірші молодої поетеси Алли Горбунової з Санкт-Петербургу, в яких сучасне, буденне, звичайне переплітається з карело-фінськими міфами, героями казок, притчами з Нового Заповіту, завдяки чому отримує зміст, коріння й стає священним, таємничим, великим. Так можна сказати й про нашу музику (саме тому європейські й американські музичні критики називають наш стиль урбаністичним фолком). Тому мені надзвичайно близькі вірші Алли.
Е і П: Ми завжди відкриваємо щось нове, коли разом знову проглядаємо фільми Джармуша або фінського режисера Акі Каурісмяки. В них ми знаходимо натхнення. Захоплює чудова операторська робота, ставлення цих режисерів до життя, їхня обізнанність у культурах різних народів, філосьфський зміст фільмів, а в Джармуша – ще й медитативна атмосфера, що допомогає зануренню в себе, надихає на творчість.
У музиці... Останнім часом багато слухаємо обертоновий спів. Нещодавно приїхали з туру по Росії. Познайомилися з цікавими людьми, дізналися більше про металітет і звичаї росіян, зокрема пітерців. Це було щось зовсім нове й цікаве.
«Роблю висновок, що ви любите подорожувати. У яких країнах ще встигли побувати? Які місця позначені на вашій мапі червоним? Що викликало позитивні, а що, навпаки – негативні емоції?»
Е і П: Ми побували, крім України, в Угорщині, Ірландії, Великій Британії та Росії. Ще я особисто побувала в Молдові, а Пол – у США і Франції.
Сподобалося всюди. Найбільш яскравим, веселим, незвичайним, гостинним та життєрадісним виявився Дублін, а Шотландія вразила красою природи й архітектурою. Негативні емоції були всюди й стосувалися конкретних людей, як завжди буває, мабуть. А взагалі все було дуже цікаво й позитивно.
Пол: Мені дуже сподобалася природа США й гостинність моїх американських друзів.
«А ви подорожували не просто так, а ще й гастролювали, виступали? Ево, чим, на твою думку, відрізняється слухач-українець від слухача, скажімо, з Великобританії?»
Е: Виступали ми у Великій Британії та Росії з українським репертуаром.
Мені складно відповісти на це питання. Лише здалося, що у Британії (я маю на увазі Англію, Уельс, Шотландію) музику сприймають більш емоційно, уважно слухають, полюбляють щось нове й нетрадиційне. Наш слухач більш схильний до сприйняття традиційних напрямкіів, розкручених брендів та популярної музики. Це взагалі. Але люди різні.
«Поле, коли ти вперше побував в Україні? Які враження?»
Пол: Вперше побував в Україні у 1995 році. Спілкувався з різними людьми, з різних соціальних груп, особливо з найнижчих, бо займався тоді благодійністю. Все було нове, цікаве й здавалося екзотикою, багато чого здавалося незрозумілим. Дивно було почути, через які труднощі пройшли люди (голодомор, бідність тощо). Було шкода людей. Два тижні я мешкав у дешевому готелі, де мою сусідку покусали клопи. На бутербродах, що давали на сніданок, були таргани. Я не розумів, як люди можуть жити в таких жахливих умовах.
Вразила гостинність людей і гарне ставлення до іноземців. Усі нам допомогали й бажали з нами познайомитися. Але це були лише перші, поверхневі враження. Здалося, що люди живуть дуже бідно (це дев’яності роки були).
«Чи відвідували якісь фестивалі (наприклад, типу етнофестивалю «Рок-Коляда» у Львові)?»
Е і П: Ми виступали на фестивалях «Країна мрій», «Трипільське коло», «Ніч у Луцькому замку», «Отроків», «Срібні струни».
«Олег Скрипка якось сказав, що музиканти довше, ніж інші люди, залишаються молодими. Мовляв, у цьому якраз найбільший плюс його професії, його заняття. Погоджуєтеся? Що для вас найбільший плюс того, що ви music people?»
Е: Поки що не можу нічого про це сказати, бо я ще зовсім молода. Але знаю точно – музика дуже добре впливає на психіку людини, й навіть на її фізичне здоров’я. Музика – це справжня терапія, ліки від нудьги, буденності та туги. Музика – це подорож в інші світи, у казку, в країну твоєї мрії. Музика допомогає прислухатися до свого серця, розібратися в собі. Музика – найкращий психолог. Колись читала в одній давній книжці, яку ми придбали в Дубліні, що в давнину люди приходили слухати кельтських арфістів, щоб отримати просвітлення, звільнитися від хаосу в душі, привести думки до ладу, прийняти важливе рішення у своєму житті.
Найбільший плюс – це те, що займаємося улюбленою справою, яка дарує радість.
«Кого із сучасних виконавців слухаєте?»
Е і П: Мені і Полу взагалі більш близька музика 70-х років. Ще слухаємо Ніка Кейва, Калинов Мост, Брендана Перрі, Енді Ірвінга, Алана Стівелла, Rokia Traorй, Huun-Huur-Tu, My Dying Bride, Radiohead, Девіда Боуї, Abdou Aziz Daabax, Jocelyn Montgomery, Дивну Любович, Старостіна...
«Ви виконуєте давні, народні пісні, а також свої, власні. Як їх створюєте?»
Е і П: Ми виконуємо власні композиції, а пісні поки що лише народні, хоча й у власному аранжуванні. Буває, що довго щось вигадуємо й не виходить, а потім настрій та натхнення з’являються, й швидко пишемо нову композицію. Ще дуже любимо імпровізувати. Граємо кожної репетиції по-різному, а з часом виходить найкращий варіант, який нерідко також змінюємо у процесі, щоб нам цікавіше й веселіше було.
Е: У мене є музична освіта. За фахом я - керівник оркестру та ансамблю музичних інструментів. Навчалася у різних чудових вокалістів академічному, естрадно-джазовому та так званому народному співу. Музикою займаюся з дитинства. Але якось настав такий період, що треба було забути все, чому мене вчили, й почати з «чистого аркуша». Бо народній музиці й співам ніхто нікого не вчив, і нот ніяких не писав. Люди на слух сприймали інформацію, і так було з давніх-давен. Мене вже давно захоплює такий варіант. Раніше люди знали тисячі пісень, казок, легенд напам’ять, і я схиляюся перед такими людьми.
А Пол зовсім «самородок». Я лише трохи вчила його музичній грамоті. Але наше кредо – все робити на слух, імпровізувати, нічого не записуючи нотами.
«Ваші репетиції – це сумлінна праця без перерв на їжу?»
Е і П: А як же без перерв на їжу? Щоб грати на наших музичних інструментах, а особливо співати, – потрібні здоров’я й фізична сила. Напевно, якщо порівняти з іншими, то їмо ми дуже мало, але цього достатньо, хоча ніколи не відмовляємося, коли буває більше. Взагалі ми любимо добре поїсти.
Е: Я захоплююся кулінарією народів світу. Полюбляю екзотичні страви, китайську кухню.
«Чи існує для вас таке поняття як «муза», «натхнення»? Чи ці слова просто поетичніші замінники слів «важка праця»?»
Е і П: Без натхнення нічого не можемо робити! Немає настрою – нічого не виходить. Тому намагаємося регулярно знаходити час для натхнення. Шукаємо натхнення скрізь: у хорошому фільмі, в літературі, у прогулянках по місту, в подорожах, у спілкуванні з цікавою й доброю людиною. Коли багато концертів й немає часу побути наодинці з собою, спілкуватися з людьми, насолоджуватися мистецтвом або природою – дуже важко. Наче втрачаєш сили, надію, бажання творити, радість. Тоді музика не виходить.
Навіть чашечка смачної кави у затишному кафе дає натхнення. Тому ми дуже хочемо, щоб наші концерти проходили у красивих, затишних, теплих місцях, де можна було б випити чашечку запашної кави або якогось екзотичного чаю.
«Якою ви уявляєте свою аудиторію? Змалюйте портрет людини, яка слухає «Dark Patrick».
Е і П: Приємна, щира людина будь-якого віку, з якою можна поговорити про усе, разом посміятися й поплакати. Людина з довгим волоссям. Людина з короткою стрижкою. Міцна або ж тендітна. Людина, яка полюбляє зовсім різну музику. Яскрава, творча людина, що не керується стереотипами й живе на власний розсуд. Людина, якій можна розповісти про найінтимніші почуття, про найпотаємніші мрії. Уважна людина, яка вміє слухати, співчувати й радіти, плакати й щиро посміхатися. Людина, з якою неможливо занудьгувати. ЛЮДИНА, ЯКІЙ МОЖНА ДОВІРИТИСЯ.
«Запис альбому – доволі дороге задоволення. Чи плануєте видати власну платівку?»
Е і П: Плануємо! Перший наш альбом «Fainne gael an lae» ми видали два роки тому, і він продається в багатьох музичних магазинах світу.
Ліліана Філіпчук
Фото з сайту www.darkpatrick.com
|
