Ось, нарешті, довгоочікувана субота. Скінчився напружений тиждень, можна відпочити. Сидиш за комп’ютером, з насолодою слухаєш музику, спілкуєшся з друзями по Інтернету, будуєш плани на вечір. І тут лунає: «Збирайся, поїдемо до діда й баби. Давненько не були, треба провідати». Розумієш, що плани руйнуються. Їхати не хочеться. - А може, без мене? Ну, що мені там робити? Та й уроків багато, тільки-но збирався щось почати вчити. Але батьки невблаганні. Підкоряєшся і їдеш без особливого бажання. Знайома ситуація? Думаю, багато хто в ній упізнав себе. Та продовжимо. Заходиш у двір. На порозі усіх зустрічають дідусь і бабуся, усміхнені та щасливі. У хаті смачно пахне пирогами. Чекали… Бабуся метушиться, накриває на стіл, тремтячими руками розставляє тарілки зі смачними стравами, які приберігалися і чекали саме цього дня. І от ти сидиш на дивані, розморений теплом і їжею, а бабуся припрошує ще щось з’їсти, підкладаючи смачненькі шматочки. За столом точиться звичайна розмова. Старенькі діляться нехитрими буденними новинами. Тобі вони видаються такими нецікавими! Час збігає. Пора повертатися додому. Виходиш з хати. Старенькі йдуть слідом, проводжають. Відчиняєш дверцята машини. Через мить позаду залишаться і село, і дідусь із бабусею… Через півгодини ти вже будеш думати про заплановані на вечір розваги, домовлятися по телефону з кимсь про зустріч. А вони повернуться до оселі, почнуть прибирати зі столу і перебирати кожне зронене тобою слово, при цьому підхвалюючи, що ти вже зовсім дорослий і такий розумний. А потім знову чекатимуть. На тебе… Найріднішого… А може, щось треба змінити? Як думаєш? Вікторія Буртова
|