Театр. Таке загадкове слово. Йдучи туди, ніколи не знаєш, чим цього разу тебе здивують. І якщо вам, любителям сучасного і цікавого, вже набридли безсмертні «Лебедине озеро» та «Євгеній Онєгін», то рекомендую новаторські постановки відносно молодих режисерів. Як, наприклад, вистава Д. Богомазова «Жінка з минулого». Можу охарактеризувати побачене одним словом – незрівнянно. А незрівнянно тому, що просто не можу ні з чим порівняти. Можливо, через свій юний вік, а можливо тому, що просто не здогадувалася, до чого дійшов театральний прогрес. За свої роки я бачила достатньо різних спектаклів, вистав. Але, йдучи на «Жінку з минулого», навіть не думала, що все буде настільки по-новому. Основні дії відбуваються в будинку сім’ї Франка і Клаудії. Завдяки тому, що сама зала, об’єднана зі сценою, є досить маленькою (три-чотири ряди по 10 місць), складається враження, ніби ти сам перебуваєш у центрі подій і є їх безпосереднім учасником. У ролі декорацій виступає стіна і п’ять дверей у ній. Дуже вдалою знахідкою режисера, на мою думку, є використання відео-арту (накладання відео-малюнків як на декорації, так і на тіла акторів), що створює «тривимірну реальність», та вражаючу справжність того, що відбувається. Основну інтригу спектаклю підтримує швидка та заплутана зміна подій у часі. Спочатку ми бачимо незрозумілу для нас розмову подружжя і загадкової незнайомки, а згодом переносимося на «20 хвилин тому назад», і бачимо, що відбувалося раніше. Одразу все стає на свої місця. Насправді, це дуже цікаво, і загальної однозначної думки з приводу побаченого у глядачів просто не можу бути. Кожен зрозуміє по-своєму. Хоча сюжетна лінія є більш-менш ясною. Екстравагантності надає також повна відсутність емоцій на обличчях акторів. Але лише на обличчях. Так наповнювати почуттями серце кожного глядача лише завдяки виразній декламації кожного слова та монотонними, але цікавими рухами рук та ніг зможе далеко не кожен. Або таємничий шепіт, який переходить майже у тихий крик у головної героїні (сама Мадам з минулого), тримає у напрузі весь зал. Все у виставі (актори, мелодії, декорації) символізують певні речі – любов, пристрасть, ненависть, зраду, смерть. Але інтерпретувати їх кожен має для себе сам, так як всі ми різні і маємо свою, особисту думку на будь-що. Саме тому я і раджу вам подивитися цю постановку п’єси популярного німецького драматурга Роланда Шиммельпфенінга. Повірте, ви будете вражені. Вікторія КРУПЕНЯ (театр «Вільна сцена», м. Київ)
