З віку в вік, з роду в рід обжинковий сніп – дідух – для українців був символом, який означає безперервність роду, зерном поєднує цілісну зрідненість древніх і сучасних поколінь. Є у цій чарівній символіці віра у невмирущість роду, віра у те, що «козацькому роду нема переводу». Тому в найважливіші для українців дні дідух стоїть на найпочеснішому місці – на покуті: у Різдвяні свята, під час освячення дитини й у дні весілля. Українці шанували свій рід споконвіку. Вони вірили, що душі предків постійно контактують з родиною, допомагають по господарству, оберігають збіжжя від пожеж, градобою, стежать, щоб у родині був добробут і лад. Дідух, за звичаєм, є покровителем роду, який тримає зв’язок з душами предків і нащадків. Тому він був найголовнішим символом Різдвяних свят. Під час святої вечері здійснюється обряд причащання – п’ється узвар і їсться варене зерно, яке бралося з дідуха. Тому надзвичайно святково з дотриманням певних ритуалів виготовлявся дідух – освячений обжинковий сніп. Цей сніп з піснями й молитвами урочисто приносився з поля і ставився на покуті - святім місці, де сидить Бог багатства та врожаю з душами померлих. Дідух – це дідівський дух, дух поля, справжній земний Бог життя. Виготовляли його з найкращих житніх або пшеничних пучечків, кулів. Гілки, якими зібрані були до купи пучки, обрамлялися кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами. І гілок тих має бути сім – символ сім’ї, семи колін роду. Перед внесенням дідуха до хати на Святвечір проголошується господарем величне звертання: «Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство і здоров’я… Пошліть іще краще цього року!». Дідух мав стояти на покуті від Різдва до Новоліття, коли діти з дідуха вимолотять зерно, яке буде змішане з насінням і посіяне. Висіваючи зерно, вважалося, що дух поля випускається на землю… Саме це допомагало виростити новий багатий урожай. Отже, дідух протягом року виконував традицію збереження хліборобського роду. Можна тільки пошкодувати, що українці почали забувати свої прекрасні звичаї. Українці Канади додумалися поставити прекрасний пам’ятник Писанці, а в нашому хліборобському краї обов’язково треба спорудити пам’ятник Дідухові як символу вічності українського роду, його великої духовності. Л. МАРЧЕНКО Фото umoloda.kiev.ua