Я прикрашаю ялинку. Бережно дістаю загорнуті в паперові серветки і торішню вату скляні іграшки, розгортаю гірлянди, розпутую серпантин. Один необережний рух – і улюблена кулька може розлетітися на маленькі гострі скалки.
Я терпелива, я люблю ці іграшки, я бережу їх. Деякі перейшли у спадок від моєї бабуся, інші вибирала зовсім недавно. Для мене дорогі ці фігурки із блискучого скла - рибки, зірочки, дзвіночки…
Вважаю, що іграшки схожі на наші тендітні, справжні людські почуття. Вони такі ж крихкі й такі непрактичні, як і ми, ховаємо їх далеко-далеко, інколи не на рік, а на все життя.
Ось таємнича темно-синя кулька з місяцем і золотими зірками. Невже не нагадує нам вона про враження, які охоплюють душу, коли дивимося у вечірнє небо? А ось червоне блискуче сердечко – незмінний талісман закоханості. Ось срібний замок з вежею. У кого з нас у душі немає такого замку?... І скляний дзвіночок – віддана дружба, і янгол – надія на чудо.. І скільки ще всього – золотого, срібного, рожевого!
І все тихенько погойдується, ніжно подзвонює під моєю рукою. Ми любимо наші ялинкові прикраси й обережно, лагідно доторкуємося до них. А якби так обережно ми ставилися до чужих і особистих почуттів!
Скільки разів мимохіть розбиваємо маленькі надії, крихкі мрії та високі плани… Відвертаємося від руки, яка благає про допомогу. І падає на підлогу крихкий дзвіночок… Відмовляємося від своєї дитячої мрії: «Це нереально, такого не буває!». І тихо гасне вогник дитинства в душі. А скільки сиплеться цих іграшок, за кожне образливе слово, або сказане «Я кохаю тебе» не від серця, а лише для краси.
Звичайно, ми рідко бережемо чужі і свої почуття. А вони такі ніжні й безкорисливі, та життя таке складне – які можуть бути сентименти… І все ж таки це жорстоке життя потребує тендітних і загадкових наших душ. Саме тому вони, ці крихкі, яскраві дитячі почуття, дарують нашому життю свята. Бо в глибині серця ми бережемо нашу ясну наївність і радість перед світом, наше захоплення ніжністю сніжинок, красою дерев, безпосередністю дитини. Нашу трепетну віру в чудо, золоту мрію і срібну казку. І хай ніколи не розбиваються ці красиві гірлянди і веселі іграшки людства – наші почуття до миру й один до одного! Хай світять гірлянди, виблискують кульки і казки стають дійсністю.
Наталія Крицька
Фото: С.Довгенко.
|
