Приїхала в наше село до бабусі на канікули шістнадцятилітня дівчина Іра з Москви. Приїхала і майже зразу заполонила моє серце. Я, звичайний сільський вісімнадцятилітній юнак, спочатку навіть розгубився, не міг насмілитися підійти до такої красуні та ще й такої крутої, сучасної дівчини, яка була схожа чимось на хлопчиська. Майже весь час гасала на скутері свого двоюрідного брата, гарно плавала на річці, увечері танцювала на сільський дискотеці, була веселою і щасливою. Була дуже простою, не підкреслювала в собі, що вона москвичка, що має вищий інтелект, чим дуже входила в довіру і симпатію наших сільських хлопчаків. Я вирішив для себе, що повинен завоювати її. Подружився з її двоюрідним братом, увійшов у їх невеличкий дружній колектив, уже разом їздили на скутері, разом засмагали на річці, ходили на дискотеку, потім я проводжав її. Ми самі не помітили, як поступово наближалися один до одного і як виникло між нами кохання. Ми постійно були разом, я гордився нею, був, як кажуть, на десятому небі, щасливішого за мене не було. Довго бродили ми нічними вулицями, виходили в поле, мріяли, що будемо разом усе життя, не усвідомлюючи, як це неможливо.
Чим ближче підходив день її від’їзду до Москви, тим тривожніше було в мене на душі. Так не хотілося її відпускати, але що поробиш, так треба. Перед від’їздом поклялися, що будемо разом навіки, але спочатку будемо листуватися. Коли наступив день від’їзду, я довго тримав її у своїх обіймах, вона заспокоювала мене, ми поцілувалися і вона вскочила у свій вагон. Я довго дивився у слід потягу, а з очей текли сльози. Невдовзі прийшов від неї лист з фотокарткою. Я відчув тепло її очей і хотілося вірити, що все задумане здійсниться. Я написав їй листа, теж вислав фото і чекав відповіді. Але відповіді чомусь не було, я чекав, а на серці зненацька стало тривожно, та ще й сон такий приснився, начебто чорний птах влетів у мою оселю. Я злякався і до ранку більше не заснув.
А на ранок у село прилетіла звістка, що Іра загинула в автомобільній катастрофі. Для мене той день став кінцем усього на світі. Я ходив вечорами тими стежками, якими ходили удвох з коханою Ірою, і плакав, прощався з нею, з своїм першим, таким чистим, світлим коханням.
Згадав чиїсь слова, що справжнє, взаємне кохання - не довговічне, але воно було і залишиться в моєму серці на все життя.
Олександр.
Фото: М.Максименка.
|
