Не раз і не два доводилося чути від представників старшого покоління: «Ну, що за молодь пішла? Втрачена молодь! У голові лише одне: дискотеки, алкоголь, тютюн, Інтернет, мобілки…». На що майже завжди лунає у відповідь: «Не ми такі – життя таке». То що ж насправді змінилося: часи? обставини? цінності? А може, змінилося дещо інше? Можливо, сьогодні зазнала деформації сама людська сутність? Пишучи про наше покоління, не посмію обізвати його «втраченим», натомість назву інакше – поколінням «недумаючих». Основна проблема моїх ровесників – відсутність уміння міркувати й аналізувати навколишність (або просто небажання того робити). А навіщо? Сучасний світ диктує нові правила. Телевізор, радіо, Інтернет, преса, – тут усе покажуть, розкажуть, розжують, а до того ще й нав’яжуть власну думку. Ми - у вирі подій, у хаосі інформації! Та, найчастіше, на тому все і завершується, бо не навчилися ще по-справжньому бути господарями своїх власних думок, а що казати вже про думки інших. От лише поза сумнівом залишається одне: цінність тих висновків, до яких дійшов самостійно, набагато перевершує сумнівну корисність чужих. Людей чимало навкруги розумних, і дослухатися до них треба. Але чи виникає у тебе враження, що ніби й розумієш певний процес чи явище, а от пояснити ніяк не вдається, навіть послідовність думок не можеш сформулювати у голові, не те що усно. І то наша біда. Не маємо звички міркувати по-справжньому. Так, саме по-справжньому! На превеликий жаль, ми слухаємо, але не чуємо; дивимося, але не бачимо; відчуваємо, але не пропускаємо через серце і розум… А людина залишається людиною лише доти, доки не втрачає уміння думати, радіти, цінувати й дивуватися. Як навчитися мислити по-справжньому та жити на повну? Тут жоден психолог не порадить правдиво, бо ключик маємо підбирати самостійно. Хто ж, як не ти, досконало знає усі грані й можливості твоєї особистості? Варто лише обмежити себе від усього зайвого, ницого та непотрібного і зосередитися на головному. А дрібниці – це лише сміття, яке не лише займає чимале місце у нашій пам’яті, а й перетворює години (у декого навіть дні, місяці, роки) на порожні і беззмістовні проміжки часу, марно втраченого часу. Не думаю, що знайдеться багато таких, що хочуть все життя пливти за течією і чекати подарунків від долі. Більшість прагнуть самі бути володарями власного життя. Але щоб якнайбільше осягнути, мусимо думати і діяти. І робити це маємо не для мами з татом, не для друзів, не для педагогів, а для самих себе, бо хоча життя то бентежна річ, але домовитися завжди можна. Тож я тебе благаю, друже мій, думай! Думай! Чуєш?! Не просто перебирай у голові сміттєву купу беззмістовних асоціацій, а твори, витинай із павутинок слів неймовірної краси мереживо думок! Не уривчасто, не похапцем, а делікатно відбираючи найкраще, по детальках скидай до золотої скриньки, що зветься досвідом. Твори історію всередині себе самого, твори наукову розвідку, психологічний трактат, художній твір… нехай невідомий загалу, але бестселер для тебе! Звичайно, спершу важко… Але згодом: яка ж то неймовірна насолода самостійно добратися врешті-решт до суті, первинної основи і втямити оте все, і зрозуміти, і усвідомити, що то вже пройдений шлях, списаний тобою аркуш! Розвивайся, бо то є твоє майбутнє! Живи! Споглядай! Міркуй! Аналізуй! Дивуйся! Цінуй! Радій! Усе найважливіше отримаєш, лише по-справжньому усвідомивши істинну вагомість здобутого. Юля Сабадишина, м. Львів. Фото автора.
|