Скільки разів я починала складати в думці листа до тебе. Та все більше не наважувалася тобі відіслати його. Адже що б там не було, а у мене в першу чергу повинна бути дівоча гідність і честь. І я боялася, і боюся зараз, як ти все це сприймеш. Кажучи відверто, я б теж таку дівчину вважала недостойною, котра перша напише. Можливо, я старомодна у своїх поглядах, та в мене не вистачає сили перейти оту межу порядності. Ні, я не боягузка, просто не хочу, щоб ти погано про мене подумав. Але ж серце підказує мені про те, що ти ніколи не довідаєшся про мій щоденник, який я пишу, про ті вірші, які тобі присвячені, про ті почуття, які в мене виникають, коли тебе бачу, мені стає і радісно, і сумно. Пройде небагато часу, і наші дороги життя вже остаточно розійдуться. Але я більше, крім тебе, вже не зможу поко-хати. І ніхто не може знати, що буде у нас далі. Ти залишишся для мене першим чистим і світлим коханням. Ти покохаєш іншу, можливо, як я тебе, і лише тоді, може, згадаєш про мене. Я прошу вибачення за відвертість, адже освідчуюся у коханні першою. Можеш мене осуджувати. Але що я можу з собою вдіяти, коли останнім часом моє життя заповнене тобою? Я просто обожнюю тебе, зробила своїм ідеалом. Справді, в тяжкі хвилини й у хвилини радості я думаю про тебе. Чую твій голос, бачу твої очі, відчуваю дотик твоїх рук і ти допомагаєш мені жити. Я часто набираю твій телефонний номер. Розумію, робити цього не слід. Але ж я від тебе нічого не хочу! Я тільки хочу чути твій голос – він вселяє в мене надію і віру в майбутнє. Як часто набираю я цей номер, знає тільки Бог. Набираю й одразу ж кладу слухавку. Навіть у такі хвилини мені стає легше. Кожну подію у своєму житті, навіть найменшу, я зв’язую з тобою. Читаю книжку і думаю, що ти вже її прочитав, дивлюся телевізор, думаю ти теж дивишся цю передачу. І я ніби з тобою. Ти став невіддільною частиною мого буття! В усіх життєвих справах у думці раджуся з тобою. Добре знаю, що в тебе своє життя з його турботами, при- ємностями і неприємностями. Та я не сполохаю твоїх дум, не відверну тебе від справ, просто хочу, щоб ти відчув моє кохання, воно додасть тобі сили. Дивлюсь у вікно. Бачу берізку. Вона - свідок наших дитячих літ. Скільки разів ми проходили повз ту тендітну берізку?! Взимку її не покидають надії на розквіт, на весну. Тож нехай і тебе не покидають надії на щасливе, квітуче життя. І щоб підтримати ще раз свої почуття, я закінчую поетовим: «Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання...». Наталія.
|